vlad1vpole
vlad1vpole

- TG: vlad1vpole | _______ Wallet address: ↓ Atom ↓ . cosmos1y9prgw5ymtvygvgxyl50t2kzfr43dm0xvjpy7e .

На Вкраїні милій.

Розповідь про подорож українською мовою.

Почався новий 2023 рік. Почався складно, дві ночі підряд небо над Києвом було червоне від вибухів. Темна ніч, а в небі видно, як летять ракети одна за одною, потім влучання в дрон і все небо яскраво червоне.

Так нас привітали російські окупанти, били по Києву дронами, які наші захисники успішно відбивали кулеметами та ракетами. Але не обійшлось і без загиблих.

Але те що коїться на півдні країни, це справжній апокаліпсис, росіяни кидають велику кількість мобілізованих, як м'ясо, на Українські позиції. Стріляють з гармат будь-куди, навіть по своїх, зруйновують міста, не залишаючи нічого живого.

Тому я дуже зрадів, коли мій товариш запросив мене піти в невеличку мандрівку на три дні, якомога далі від міста, в ліс до природи, там де спокійно і безпечно.

Я не вагався ні хвилини, зібрав речі та й поїхав далі від міста. 

Погода видалась особливою в цю пору року, тепло як ніколи. Інколи температура була до +14 С. Сонце світило, небо було безхмарним і вітру майже не було. Тільки декілька військових літаків в небі нагадали, що в нас війна.

Сівши на перший автобус з Києва в ранці, я намагався дорогою заснути, дві ночі майже не спав, було в місті занадто небезпечно, і мабуть, тривога ще не відступила, тому я і не зміг заснути, хоча спав не більше 5 годин за дві доби.

Я не зовсім сміливий, можливо інколи безрозсудний, але не відважний. Потрібно було піти в метро, де не чути та не видно вибухів, та й спати. Але ми залишились у своїй квартирі з дружиною, мій дім - моя фортеця, так в нас кажуть, але я розумію, що навіть чотири стіни з бетону не врятують від влучання ракети, що змушує залишатись вдома і спостерігати баталії небесних тіл ? Цікавість, ризик, віра в долю, чи просто вже війна така притуплює інстинкт самозбереження ? А ще, це красиво, так, страшно-красиво...

Проїхавши пів дороги, в мій автобус підсів товариш, і ми поїхали далі, до запланованого маршруту, не дуже довго. Від Києва ми віддалились не більше ніж на 100 кілометрів. Це не дуже далеко, але місцевість там міняється кардинально.

Приїхавши до місця нашого старту, відразу роздяглись, зняли зимові куртки, бо стало неочікувано дуже тепло, погода нас бавила своїм теплом. Попередньо дивлячись прогноз погоди ми очікували, що буде дуже тепло, але тепло тільки в день, а без сонця знову настає зима.

Відійшовши від траси ми відразу потрапили на польову дорогу, снігу вже не було, але він розтанув і утворилась на ґрунтовій дорозі багнюка. Ми на це і розраховували, тому бадьоро йшли, намагаючись вибрати сухіші частини дороги.

Дорога манить

Відразу за горбом нас привітав старий, не справний млин, побудований після війни, приблизно в 50 роки минулого століття.

Такі млини типові для по воєнного часу, замість вітрил використовувались лопаті пропелерів з літаків. Яких було після війни вдосталь. 

Вітряк

Такими млинами давно ніхто не користується, але на жаль їх не зберігають для нащадків, добре що деякі млини знайшли гарних господарів і тепер вони як пам'ятники історії повертають нас у стародавнє минуле наших предків.

І цей млин розвалювався, він як похилий дід, який багато років працював, годувавши людей, а тепер нікому не потрібний, доживає останні свої дні і насолоджується теплими днями, які гріють йому старі боки.


Пройшовши далі великий смітник, на якому величезні ворони щось поважно каркали, ми звернули на лісову дорогу, через дерева пробивалось яскраве сонце, яке дарувало тепло, але з рота йшов пар, і на стежках ще був лід.

я йду лісовою дорогою

Коли ліс закінчився ми вийшли до пагорбів, наче горби велетенських верблюдів, вони виринали на горизонті. Я відчуваю захоплення перед вічним творінням природи, ці пагорби були тисячі років на цьому місці й ще тисячу років тут будуть. А нас не буде, життя людини як іскра в порівнянні з вічним. Можливо тут колись ходили динозаври, а зараз тут стою я. 

Багорби

Далі дорога ускладнювалась постійними підйомами та спусками.

Але ми з товаришем мали про що потеревенити, балакали в про війну і про блокчейн, всі три дні ми постійно про щось розповідали, то я говорю то товариш, а я слухаю. З товаришем і вмерти веселіше.

Пагорби

Подолавши приблизно 11 км, лісами та струмочками, багнюкою та полями, ми дійшли до одного з казкових місць. 

Тут була чарівна криниця. Далеко від людей, в лісі без доріг сховалась стародавня легенда.

Навіть стежки завалені великими деревами, наче забороняючи людям вхід до таємниці.

Завали

Тут була чарівна криниця. Далеко від людей, в лісі без доріг сховалась стародавня легенда. Навіть стежки завалені великими деревами, наче забороняючи людям вхід до таємниці.

Кажуть старі люди що назва "Ружена Криниця" пішла ще за часів козаків, бо жила тут знахарка, яка мала надприродні сили та зцілювала поранених в бою з Татарами, козаків.

Ружена Криниця

Але одного разу татари знайшли Ружену, та змушували її лікувати поранених чужоземців-загарбників, а коли вона відмовилась, то закопали її живцем.

Козаки не встигли її врятувати, вони не знайшли вже її живою, коли приїхали. Але на тому місці, де закопали Ружену, з'явився струмок і вода була цілющою.

Ружена Криниця

Так і досі, люди вірять що це сльози Ружени, вірять, що вода цілюща, і долають багато кілометрів, щоб потрапити до "Руженої Криниці".

Як що твоє бажання чисте, то можна загадати його і попросити Ружену про допомогу. Так кажуть легенди.

Щоб закінчилась війна, щоб не гинули Українці, попросив я.

берег Дніпра

Сонечко вже сідало, а в лісі темніє ще раніше, тому ми поспішали далі. І нарешті, ми дійшли до Дніпра. Дніпро, зовсім тихо, і вода така прозора чиста, що забував про зиму, хотілось тут залишитись біля води та покупатись.

Дніпро

Але зупинившись на привал, на декілька хвилин, стало відчутно прохолодно, йшовши було тепло і не помічав, що настає вечір.

Зате скоро стало зовсім жарко, навіть піт рікою тік. Далі дорога йшла постійно в гору. Ми почали розмову про Еверест і про незвичайне бажання людей підкорити його, не зважаючи на велику кількість трагічних, смертельних випадків альпіністів.

Коли ми вийшли на гору, в мене знову захопило подих від краєвидів і те душевне піднесення відновило сили йти далі.

Захід сонця.

Чарівний захід сонця, заворожував, лінії берега і поєднання води з пагорбами не дозволяли відірвати очей, наче перед тобою щось найпрекрасніше, що ти бачив в житті. Україна, Земля Канівщини, плекана сторона Шевченка Т.Г. Не даремно поет заповів його тут поховати.


Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.


Всі фото мого гарного товариша, мандрівника і шанувальника рідної землі.

https://peakd.com/@rzity.nomad/posts

Залишу тут посилання на його захопливий блог.


CC BY-NC-ND 2.0 版权声明

喜欢我的文章吗?
别忘了给点支持与赞赏,让我知道创作的路上有你陪伴。

第一个支持了这篇作品
加载中…

发布评论